Ти маєш збагнути одну лише річ –
Між нами мільйони років,
І за партитурою доль і сторіч
Лиш ми не зіграли року.
Дві партії – як надір і зеніт,
Зіллються лиш в Армагеддоні,
Коли в унісон залунає весь світ
В жертовному гамма-тоні.
Рок-опера в розпалі! Сурми й баси
Зривають сцену з орбіти,
Виходимо на неземні голоси
І дивимось в очі, як діти,
Розверзтій, знедоленій самоті,
Що нами ж постала між нами.
І гасне луною, мов власна тінь,
Квола, хронічна гама...
Ти маєш збагнути одну лише річ:
Між нами мільйони років,
І, стоячи просто віч-на-віч, устріч
Ми ще не зробили ні кроку.
Тож, нині до тебе, на плаху йду
Маршем скорботи земної
З останнім проханням – стогоном дум:
Піти за моєю труною.
але віршику трохи бракує... конкретики... визначеності, чи що - не можу підібрати потрібного слова. Зрозумілого натяку, для кого ж воно написане) бо навколо купа образів, а центральний - такий затьмарений.
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00