Він малював тебе, вдивляючись у себе,
Собою відбиваючися, втілюючи дух.
Створити землю і створити небо –
Було найлегше, чародійство ж рук,
В які б себе міг залюбки віддати,–
Такий шедевр – один на сто планет.
Йому вдалася справді Божа Мати,
Відтоді ти – найсправжній творчий злет.
Твої ескізи в горні з сіркою горіли,
І він горів і марив наяву,
І ті, спотворені, виходили із тіла,
Не в змозі вжитися у форму неживу.
Він малював. Вкладав себе мазками,
Виплескував і зливою вливав.
І ти його торкнулася руками,
Провісниця новітнього різдва.
Ти понесла його у лініях і жестах,
У рухах диригента гри небесних сфер,
Він – у тобі завжди, живий, на перехресті
Всіх створених картин – твоїх святих сестер.
