Славно з братом погуляли. Вже й не пам’ятаю,
Як добралися додому, як вийшли з трамваю,
Як понесло на дорогу нас якогось біса…
Світло фар. Скрипучі гальма. Все! Гаплик… Завіса.
Брат очухався на місці, як швидка примчала.
Мій же пульс затих невтішно і уста мовчали,
Тож вхопили санітари без всякого торгу
Моє тіло, та й повезли напряму до моргу.
…Серед ночі я проснувся – дуже змерз у ноги!
Весь повитий в простирадло, ніби грек у тогу.
На мені – ані шматини, далі – силуети.
- Якийсь дивний витверезник… Де тут туалети?..
Поруч хлопці спали міцно – ні в кого питати,
І подався до дверей я, почав викрикати.
Там бабуся чергувала, та й мотала нитки:
Як почула голос «мертвих» - гепнулась до плитки.
Ледве бабцю відкачали, а я скористався
І, в чім мати народила, додому подався.
Пощастило – темінь вкрила: пів на третю ночі, -
Тож швиденько, тишком-нишком, вулиці проскочив.
…А тим часом на квартирі йдуть приготування:
Всі в сльозах, дружина в чорнім, в голосі – ридання.
Вже родину обдзвонили, визначили дату…
Аж тут – раз! Дзвінок у двері. Пішли відкривати…
- Здрастуй, жінко, муж вернувся! – стою на порозі,
А вона, мов з-під обуха, впала на підлозі.
Поки жінку «відливали» - розжився штанами.
…Потім взявся десь дільничний разом з лікарями.
А мені вже хміль весь вийшов. Ще б – такі пригоди!
Та «мораль» мені читали дружно всім народом,
Написали на роботу, ще й оштрафували.
Одним словом, що казати: Славно погуляли!...
--------------
Невірогідна історія, що сталася у Львові багато років тому
після завершення одного будівництва , записана з розповіді
М. Зайця
