КВМ
Мілкі не ті вже люди стали,
Все що народне, все розкрали,
У клубах павутиння висне,
А селами ніхто й не свисне.
А в пам’яті - були ми парубки,
Та гарні й соковиті в нас дівки,
Гарно соловейки нам співали,
І ніжно коханих обнімали.
А ми любили, пестили кохали,
На побаченні квіти дарували,
Не без того що й зірок обіцяли,
І цілий вік вони нас шанували...
То спомни діду як Поліна,
Шаріла,що узрів коліна,
А зараз сексуальність в моді,
Щоб бачив все як на долоні,
Щас модно в танцях вся трясеться,
К лихій годині може і знесеться,
Не знає імені, та як ще жити,
Готова з першим до кущиків побігти.
А юбки вузькі та все вище,
А в голові лиш вітер свище,
Вже бриють голову та ноги,
До хлопців лізуть на пороги.
Гармонь не грає нема співу,
Даєшся либонь лише диву,
І Інтернету ми не знали,
Та долю кращу ми пізнали.
І піонери й комсомольці,
Пізнань хотіли, що на сонці,
В цей час наркотик палить тіло,
Нема нікому до них діла…
То сядемо у ставочка за селом,
Стопарика оковитої нальєм,
Закусочку, то цибулина з салом,
Щоб бабка не впіймала з перегаром.
23 05.2011р.
Я хочу іншеє згадати,
як плакала нещасна мати
по смерті батька, що Сибіром
був приговорений за віру.
Про те, як ріс я сиротою
разом із старшою сестрою,
а мати враз окалічіла
і нікому не було діла
до її болей чи хвороби,
бо пляма ворога народу
висіла, як страшне прокляття...
Страшна то дуже пам"ять, браття.
КВМ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А при чому тут вороги народу,
Коли говорим промолодість,
Та за рідну всім природу