Нікому я про тебе не казала.
Нікому, окрім серця та душі.
В весняний день тебе я вподобала
між смертю та життям, що на межі...
Тоді ж бо все хотілося покинуть
безкрилій, одинокій самоті.
І піснею прощальною полинуть
в прозорі напівночі, напівдні...
Кидаючись знедолено в провалля,
я зовсім не розбилась, я жива.
Неначе хтось гукав мене у далі, -
з межі я повернулась і пішла...
Розплющила я очі - ти зі мною,
так ніжно цілував мої вуста!
І вперше відчувать себе живою...
Навчив мене цінить своє життя!
Я кожен день живу, немов останній,
неначе не повернеться весна...
Моє життя - то є твоє кохання!
Ні пари з вуст, - я більше не сумна!
