Секунди й роки – Часу великого діти.
Переповнений графік прагнень і слів,
Не встигла прийти, відбути, злетіти.
І хтось інший на потяг також не поспів.
Лиш червоні вогні здалека блистять.
Чи то потяга блиск з горизонту очей,
Чи постала нечиста вурдалакова рать,
Чи сонця захід двійний з чарами фей.
А феї казкові лиш ногою ступили
В ірреальність буття, трьохвимірний світ.
А дальше – повні вагань і несили
Втручатись в канони Весни-первоцвіт.
Казковий світ, відшмаганий реалом,
Красуня фея – потвора вже стара,
Русалка залоскоче, все їй мало,
Із сновидінь сповзе страшна мара.
Роки й епохи – Хроноса-часу нащадки,
Вщерть заповнені дні у нього й у неї.
Відкриті дужки й огорнуті лапки.
І знову не встигли рятувальниці феї.
Реальність казкою не встигла стати,
Бо ж графік переповнений ущент,
Буттєве поле знову час орати.
Тримай життя. Лови як можеш
свій момент.
15.03. – 16.03. 11.43
Гарна тема відчувається зрілість помислів, та хочу порадити прочитавши вірш в голос деякі лишні слова опустити, вони мішають відчуттю. В цілому вірш сподобався, маєте свій хист, успіху
Ярослав Дорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую! особливо щодо звучання. мабуть, цей лиш для читання у збірці. на виступах його не читав. тут вперше з"явилася фея
