- Ой, моя зоренько ти вечоровая,
Ти зоря пізняя, ти і ранковая,
Неначе квіточка, такая гарная,
Неначе літечко, вся різнобарвная,
Мов та лілея, вся білосніжная,
Немов пелюсточка троянди, ніжная,
Уся духмяная, скупана в росах,
Личко румянеє, шовкові коси.
Личко умитеє у росах чистих,
На мармуровій шийці намисто,
Із полум’яної калини красної,
Неначе виткана із сонця ясного.
Уся, неначе із срібла виткана
І золотими вишита нитками.
Достигла ягідка ти виноградная,
Любая, ніжная і ненаглядная.
Дозріла віку свого дівочого,
Дождалась часу свого пророчого.
З праці тяжкої вмлівали руки,
Уся в роботі не знала скуки.
Марно не тратила літа дівочі,
Не заглядала чужим у очі,
Не спокушалась в місячні ночі,
А лиш вдивлялась у сни пророчі.
В чистому полі житечко жала,
Жала, в’язала, на посаг дбала.
- Посаг придбала собі багатий,
Маю високі свої палати.
В серце впустила я нежонатого,
Благословенного, а не проклятого.
Та й полюбила святую душу.
Люблю, й любити тебе я мушу.
Ти, мов би сонечко, мене голубиш.
Люблячим серденьком мене ти любиш.
В оба серденька ввійшло кохання,
Двох у одно вже пора єднання.
Злились серця в одно в любові.
Вірні в любові в даному слові.
Уже готові весільні шати.
Рушник весільний пора подати
Й шати весільні пора вдягати.
Свою руку у твою з вірністю вкладаю
І любити тебе вірно присягаюсь,
Бо без тебе, моє серце, увесь вік караюсь.
- Присягнися й ти мені: Чи ж вірно ти любиш?
Чи любов твоя до мене теж вічною буде?
А чи може через рік навіки забудеш?..
От ми, люба, й присяглись у вічній любові,
Клятву вірності дали у незміннім слові.
То ж скоріше клич, скликай на весілля!
Гей, скоріше наряджайте весільнеє гілля!
Заспівайте, друженьки. Весільну співайте!
І коханую мою піснею вітайте.
Заспівай же, соловейко, у зеленім гаї
Тую пісню, що співаєш у рідному краї,
Про щасливую любов і щасливу долю,
І про квіточку, що квітне у широкім полі,
Про вербицю, що схилилась низько над водою,
Хай лунає твоя пісня одна за одною.
І не плач, і не ридай, серденько дівоче,
Не просте в тебе весілля, а давно пророче.
Глянь, любове, вже стоять запряжені коні,
Як іржуть і, як гарцюють вони на припоні,
А вирвуться, полетять, як птахи у небі.
Поспішай, бо вже давно й нам летіти треба.
Понесіть же, вірні коні, нас в щасливий край,
Де буяє вічне літо, зелений розмай.
Де ми будемо щасливі разом ти і я,
Там освітить і зігріє нас любов і я.
ID:
269513
Рубрика: Поезія, Білий вірш
дата надходження: 10.07.2011 12:50:51
© дата внесення змiн: 10.07.2011 12:50:51
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
