|
Сиджу я біля смітника... У перекиненому контейнері щось шукає напівоблізлий пес з роду дворових. Підходить бабуся з клунками у бідацькому одязі і щось собі шукає - чи то шкляні пляшки, чи щось із одягу, що могли викинути засмаглі барбі з цього району з тієї причини, що одяг з минулорічної колекції. Навряд чи такий одяг бабусі підійшов би, але вона не легковажить знайденим. Пес гарчить, хтось зазіхає на його територію і, можливо, його знахідки. Але швидко затихає, бабця ж йому не ворог, вони по один бік барикад. Колись я була по той, протилежний бік барикад. Чому я тут?
***
Був морозно-сонячний день лютого. Я чула цей місяць так люблять північні люди - коли сонце відблискує від заметів снігу, який хрустить під ногами від двадцятиградусного морозу. Була неділя. Я йшла на роботу. Потрібно було вийти у вихідний і вирішити кілька питань з документацією.
***
Він дивився з якимись дивними шрамами в погляді, швидше нагадував ту версію себе, яку може собі уявити кожен, хто коли-небудь складав в одну картинку пазл з сотні маленьких частинок. Він у ту хвилину був пазлом, каркас якого вже збудовано, але частинки, які б повністю заповнили образ, десь погубилися.
- У нас із дружиною сирі стосунки, вона - та єдина для мене, але у наших стосунках немає вогню, немає пристрасті. Вогню і пристрасті, які я відчуваю, коли дивлюся на тебе. Коли роздягаю тебе поглядом...
Може це й не зовсім те, що він сказав тоді. Може, він і близько такого не казав. Швидше за все, він ніколи б такого не сказав. Це ті слова, які, як мені здалося, мали бути там. Вони були несказані, але незалежно від цього вони оселилися в моїй голові.
***
Ніхто ніколи не дізнається. Є багато способів приховати це від інших колег. Можна таємно обмінюватися повідомленнями. Кажуть, таєне завжди стає явним. Кажуть, не побудуєш свого щастя на руїнах чужого. Але ж хіба це завжди так - є багато людей, заможних людей, які здобули свої статки, ідучи по головах і закриваючи вуха від ридання інших. Є ж таємниці, які так ніколи ніхто і не розгадав - вбивство Кеннеді, зникнення Амелії Ерхарт, смерть Мерилін Монро, тощо. Життя - як гра. От тільки ми не завджи знаємо правила цієї гри. Якщо ж грати у гру з наперед обумовленими правилами і суворо їх дотримуватися, ніхто не повинен ніколи дізнатися про нас. Це тільки секс, ніяких зобов'язань, ніякої публічності, тільки я і він десь на годину разом, де світ нас не дістане. Острівець відпочинку від зачарованого кола робота-дім-сон-дім-робота...
***
Я викинула твоє фото. Я винесла сміття і тепер сиджу і чекаю, щоб побачити як його разом з іншим сміттям забере сміттевоз. Де я тепер працюю? Або знайти іншу роботу, або бачити тебе кожного дня, намагатися приховати ураган емоцій всередині, не дати йому вирватися і написати нашу історію на моєму обличчі... Ось машина забирає сміття, спустошує смітник за смітником, як наші таємні стосунки мою душу.
ID:
275258
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.08.2011 16:24:32
© дата внесення змiн: 15.08.2011 16:24:32
автор: Ladybird
Вкажіть причину вашої скарги
|
Будь-який біль рано чи пізно проходить, нехай у вас все буде добре... З часом звикаєш до всього 
