Вона,як Ангел,що зійшов із неба,
Вона мов промінь сонця в прохолодний день.
Це їй всі квіти світу дарувати треба,
Про неї тексти всіх сумних пісень.
Сміється,плаче,знов радіє...
Життя її не в тих тонах.
Вона кохати ще не вміє,
Але пізнала те кохання в снах.
Їй дивний захід і схід сонця,
І райдуга,що йде після дощу.
Частенько дивиться з віконця
На розмальовану дугу.
І дивиться,як гірко плаче небо,
Сидить,сумує,мріє-тільки не живе.
Їй щастя від життя уже не треба,
Для неї щастя-бачити тебе.
Вона одна й говорить,що щаслива,
А в серці носить сильний біль.
На світі лиш така єдина-
Вона прийшла з далеких мрій.
Вона не дивиться ніколи в очі-
Боїться,що колись вони
Припишуть їй безсонні ночі
І приведуть знов до біди...
Вона мов Ангел,що зійшов ії неба,
Така прекрасна і така проста.
Свій синій погляд високо підняла,
Там де життя і незіпсована душа.
Вона з життям так часто грає:
То підійметься,то боляче впаде.
А що робити їй,якщо він не кохає?!
Тому вона життя таке веде.
Собі говорячи,що не кохає,
Стискає губи і ковтає біль.
Вона не плаче,сліз уже немає.
Залишилась у серці темна тінь.
Лишається сама.Так й далі буде.
Не скаже все йому,а промовчить.
Хоч розуміє,що ніколи не забуде,
Але стирає з пам"яті ту мить...
Вона все ж Ангел...Ангел з неба...
Як крапля ранньої роси.
Ну що ще їй для щастя треба?!
Потрібен ти...один лиш ти...