Я збирав пелюстки тих троянд,
Що життя розсипало довкола.
І душа, ніби спалах гірлянд,
Одночасно горіла й холола.
Брав у руки пелюстку, і враз
Оживав із минулого спомин,
Кожен повен подяк і образ,
Незабутніх років перегомін.
Знову брав їх, і знову пливли
Миті днів, пережитих, далеких.
Ех, які ж ви прекрасні були
В молодих переспівах лелечих.
В кольорах пелюсток пізнавав
Різнобарви доріг незабутніх.
Кожен колір вогнем зігрівав
На дорогах відомих й безпутніх.
Сред опалих пелюсток шукав
Я троянди духмяні в бутонах,
І я вірив, надіявсь і знав,
Що знайду на оновлених лонах.
Ще я знав, що потому і з них
Опадуть пелюстки всі додолу,
І опинюся вже серед тих,
Хто не сяде до нашого столу…
Я збирав пелюстки і радів,
Що життя вирувало довкола.
І душа під змоложений спів
Одночасно горіла й холола.
Вічністю неспокою
Ранить доля нас,
Та до сну глибокого
Не настав твій час.
Подивись на зіроньки,
На вогні заграв,
Хай міцніє віронька,
Крилонька розправ.
Хоч вони потомлені –
Хай увись летять,
Знай, на ринку споминів
Рано ще стоять!
Намалюєш вічності
Мить ще не одну,
Чи не дивовижно це –
Стріти знов весну,
Римувати пристрасно
Про бажань політ,
По стежинах звивистих
Йти у диво-світ?
Райдуги палітрою
Серця сторінки
Розмалюй, не зітре їх
Доля на віки!
В. Гроз відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я цылком згоден,
Бо скільки б ти не жив на цій землі
Життя завжди є вічною весною –
Тією, що приносять журавлі
І умивають свіжою росою.