Ми зустрілися, просто щоб йти, –
Діти часу свого й покоління.
Ми зустрілись, мабуть, щоб звести
У вогні вистигаюче тління.
Ми живемо з роси і води,
І бажаємо всім отак жити.
Не збавляючи й досі ходи,
Ми бажаємо всім так ходити.
Ми у дружбі – і це над усе:
Погляд, думка і слово відверте.
І не прагнемо знати усе
Про життя непоборно уперте.
І бувало, признаймось, не раз
У сумну чи веселу годину
Ми з тобою, спиняючи час,
(Бог простить) пропускали чарчину.
І при цьому вели про життя,
І про сім’ї вели, і про друзів,
Й що оце сьогоденне буття
Все ж прекрасне не тільки у музі.
І не зникнуть ніколи, мов сон,
Пісня близька і пісня далека,
Що співали удвох в унісон
Й серед них незабутня “Смерека”.
Я упевнений, що не мине
Дружби нашої міць і напруга.
Вірю в серці уже не засне
Голос твій – незабутнього друга.
І якщо може десь у житті
На душі зашкребе, ніби кішка,
Наберу я твій номер тоді
І промовлю: “Ну, здрастуй, братішка…”.