Зазвучав вальс. У чарівному танці закружляли дами в пишних платтях і їх супутники у розкішних костюмах. Розпочався бал. Зала яскраво освітлювалась безліччю лампочок. Діамантові прикраси на жінках своїм блиском підсилювали сяйво ламп. Усі веселились.
У сусідній кімнаті теж не було нудно, йшла гра у брідж. Радісні зойки переможців час від часу лунали в приміщенні. Цього разу удача усміхнулась леді Уінстон. Вона раз у раз обігрувала своїх партнерів по грі.
Вже за північ. Гра припинилась. Музика стихла. Світло потрохи згасало. Гості розійшлись. Леді Уінстон залишилась на самоті у великій залі. Прийом вдався на славу.
Побродивши трохи будинком, господиня пішла у сад, який “налився” місячним сяйвом. Складалось враження, що жінка когось чекала, а цвіркуни допомагали їй побороти самотність.
– Мадам, до вас сер Гамільтон.
– Запросіть його, – промовила дама, не озираючись. Старий Джозеф провів гостя до своєї господині.
Коли леді Уінстон і сер Гамільтон залишились в саду на одинці, дама заговорила до свого друга:
– Ох, Ендрю! Я так за тобою сумувала. Чому ти так довго не прходив?
– У мене були термінові справи. А зараз я тут, з тобою, моя графине!
– Моя графине! – повторила жінка. – Ти давно мене так не називав.
Марта відчувала, що Ендрю уже не той, якого вона колись полюбила. Він, ніби віддалявся від неї, і з кожним днем все більше.
– Що з вами, сер Гамільтон? Я вас не впізнаю! – Жінка намагалась усе з’ясувати, але поки-що нічого не виходило.
– Усе гаразд, – хитра усмішка не згасала з його обличчя. Щоб Марта-Елізабет не здогадалась, які справді у нього наміри, він став більш романтичним, таким, яким її колись причарував. З кожним поцілунком, з кожним компліментом леді Уінстон почала забувати про свої підозри. Вона була щаслива, що поряд кохана людина.
Проміння сонця, яке проникло у спальню Марти через вікно, розбудило жінку. Ендрю уже не було. Марта-Елізабет причепурилась і спустилась у вітальню. Леді Уінстон була у прекрасному настрої.
– Доброго ранку, Джозеф!
– Доброго ранку, мадам!
– Джозеф! Ви не знаєте, де сер Гамільтон? Я не можу знайти його?!
– Сер Гамільтон давно пішов. Ваш чай мадам, – і старий Джозеф подав чашку зеленого чаю і печиво леді Уінстон.
Жінка зробила ковток і продовжувала:
– Мабуть, він уже на фабриці. – Радісна, леді Уінстон навіть не замітила, як Джозеф пішов на кухню. Поснідавши, жінка подалась на фабрику.
Марта-Елізабет Уінстон була власницею шоколадної фабрики, яку вона отримала у спадок від батька. У місті це було єдине місце, де робили шоколад. Щоразу новий і вдосконалений смак і запах приємного напою манив жителів Клондайку, щоправда вишуканий напій не всім був по-кишені.
Ступивши на територію фабрики, леді Уінстон ще не підозрювала, яка новина її чекає. Фабрика була на межі банкрутства. Взнавши це, Марта не могла повірити, адже ще вчора фабрика процвітала.
Мабуть, слід було очікувати, що Елізабет Уінстон розгубиться, запанікує. Але ні, Марта не така. Вона сильна, розумна жінка. Леді Уінстон стала з’ясовувати причини ситуації, яка склалась, приймати рішення, як краще вивести фабрику із банкрутства.
Жінка подзвонила Ендрю Гамільтону. Мабуть, просто хотіла поговорити з близькою людиною. Проте сера Гамільтона не було на місці. Марта замислилась.
Почувся стукіт в двері і думки леді Уінстон обірвались. В кабінет увійшли працівники фабрики. Привітавшись, один із них розпочав:
– До нас дійшли слухи, що фабрика майже розорена і доведеться звільнити частину робітників. Це правда? – На шоколадній фабриці уже розпочалась паніка. Усі були стурбовані, що їх чекає далі.
– Нажаль, правда! Проте не слід хвилюватись завчасно. Ми обов’язково знайдемо вихід з цієї ситуації. – Люди на фабриці добре знали Марту-Елізабет. І, якщо вона сказала, що все буде гаразд, отже – буде.
Після розмови з підлеглими леді Уінстон поїхала до друга свого батька. Він – людина надійна, провірена. Жінка знає Альберто все своє життя. Не один раз Альберто Торрес допомагав їм у складних ситуаціях і Марта це добре пам’ятає.
– Доброго дня, Альберто!
– Марта-Елізабет! Як давно ти до мене не заїжджала?! Я такий радий тебе бачити. Розповідай, як твої справи на фабриці, у власному житті? – Вони зручно вмостились біля каміна. Бесіда тривала довго. Марта і Альберто розмовляли про все на світі: про фабрику, про батька леді Уінстон…
– …Насправді, мені потрібна ваша допомога. – Торрес уважно слухав даму. – Батькова фабрика ось-ось припинить своє існування. Люди панікують…
– Ти звернулась куди слід. Я допоможу тобі. – Альберто зробив кілька дзвінків, дав кілька розпоряджень…
Кожного дня леді Уінстон спілкувалась з містером Торресом. Розслідування продовжувалось. З працівниками фабрики вдалося домовитись.
Наближався кінець розслідування. Прозвучали нові ідеї відновлення шоколадної фабрики. Ситуація прояснювалась, потрохи справи налагоджувались.
Від Ендрю Гамільтона все ж не було ніяких звісточок. Марта за ним дуже сумувала: за його сліпучою усмішкою, за його надзвичайними жартами…
Пройшло ще кілька днів. За вікном падав дощ. На вулицях практично нікого не було видно. Час від часу по дорозі проїжджав автомобіль.
Марта-Елізабет Уінстон сиділа у своєму кабінеті, гортала якісь “папери”. Коли їй принесли конверт, по виразу обличчя Марти було видно, що вона на нього дуже чекала. Очевидно, в конверті було щось важливе. Елізабет Уінстон прочитала лист. В кабінет увійшов Альберто Торрес і, після хвилини розмови леді Уінстон і її співрозмовник пішли до працівників фабрики, схопивши документи.
Простора велика зала. На кріслах сидять люди. Вони схвильовані і з нетерпінням чекають промови власниці фабрики. Ось і Марта, звичайно у супроводі Альберто.
–… Я зібрала вас тут сьогодні, щоб повідомити про результати виведення із критичної ситуації нашої фабрики: по-перше, містер Торрес погодився з нами співпрацювати, крім цього його фонд уже надав нам кошти на піднесення шоколадної фабрики; по-друге, від нині наш шоколад буде доступний не тільки знатним людям, але й усім іншим; по-третє, випробуєм нові смаки шоколаду. З вашою допомогою, сподіваюсь, фабрика не зазнає краху… – Люди уважно вислухали леді Уінстон і погодились з нею.
Пройшов місяць. Кожен другий перехожий йшов по вулиці тепер уже із плиткою шоколаду в руці: хто сам ласував цією смакотою, хто ніс у подарунок близьким.
Марта-Елізабет дотримала свого слова: фабрика справді процвітала, а Ендрю Гамільтон… Одним словом, його наміри роскрились, плани провалились і він був покараний. Елізабет Уінстон із смутком згадувала про цю людину, адже колись вона хотіла вийти заміж за сера Гамільтона.
Зараз Марта-Елізабет Уінстон, або ж просто леді Уінстон, далі керує фабрикою. У жінки з’явилось багато нових друзів, прихильників. Проте заводити роман з кимось чи сім’ю вона не збиралась. Марта повністю присвятила себе продовженню справи батька. Може колись…
ID:
277885
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.08.2011 08:18:18
© дата внесення змiн: 31.08.2011 08:18:18
автор: Леся Романюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
