вони повертаються тоді, коли наважишся покликати... вичавити їхні імена звучанням без значення і залити ними навколишні будинки. Тоді вони звісно повернуться, увімкнуть свої амулети на шиях і зроблять вигляд, що нічого не трапилось...а ти,звісно, вже братимеш з них приклад...
мусиш завтра опинитись тут... скривджені тримаються купи, старанно моляться, розчісують своє довге волосся, надсилають привіти батькам чи янголам і замовкають лише з надходженням темряви. я вже тиждень не підводжу очей чорним олівцем і від того мені якось надто світло серед них. ще жодного разу їм так не кортіло запитати мене про тебе, як сьогодні. (З якого часу він існує? Коли він наважиться врешті прочитати чисті аркуші? Він торкався божих одеж?) і лише тоді я почала кликати, втрачаючи свідомість на розі двох життів...
мусиш завтра опинитись тут чи принаймні наступного року... я лише боюсь того, що вони можуть загинути до твого приїзду. бо ж вчора їм ввижалась пустеля і простягнувши руки, вони кликали її, осушуючи криниці натхнень з твоїм іменем. тоді їх очі змінили свій колір, засяяли густими пісками і на мить замовкли. стрепенувшись, я увімкнула музику, бо голос мій осушився, як оті криниці і я заклякла, так і не наважившись їх покликати.
мені здається, що їхнє зникнення цього разу може стати остаточним. я пишу це для того, аби ти міг встигнути. бо амулети вже ледь жевріють і мої очі захлинаються світлом. ти ж знаєш як це нестерпно... всі ці звучання котяться туманними трасами, натякаючи на те, що ми звикнем бути заблуканими і що вже та тиша... пустіше пустельних бажань, а марево тільки солодшає.
мусиш завтра опинитись тут і до біса цю осінь...вже не наважусь.
мені здається, що ці дивні напівказкові вигадані істоти - це почуття літ. героїні. вийшло по-гарному оригінально, в єдиному ключі. жаль, що проза, а якби це відобразити віршовано, то це було б взагалі щось...
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
наче грім в ясну літню пору 
