мені сьогодні особливо хочеться додому
до розпачу, до затяжних безсонь
рука раз по раз тягнеться до телефону -
нервовий сум затиснених долонь
пройдуть роки, я повернусь, хоча навіщо?
щоб знову й знову дивуватись - все таке саме
якщо моя країне встала на коліна й нищить
усіх, хто хоче бачити її обличчя - горде і пряме
мене питають часто тут, чи справді все погано
чи Україна зможе протягнути до весни...
моя сутула постать на вітрах Монатни
схилилася до витоків Десни
що можна відповісти їм? це справжня ностальгія
там, за Карпатами, вирує інший світ
нехай недосконалий, та повільно тане
мороз облич, що тягнуть нас у брід
