Поставлю свічку на столі
І всіх згадаю поіменно,
Кого я знав на цій землі,
А хтось згадає і про мене.
І попливуть сумні думки
Повз імена, події, дати.
Хоч серце рветься на шматки,
Бо є йому про що згадати.
За цим столом я переймав
Нехитру батькову науку.
Веселу вдачу батько мав
І мав тверду селянську руку.
Тут добра матінка моя
Згорала в клопотах щоденних:
Робота в полі, дім, сім"я -
У буднях літ благословенних.
Колись, отут, за цим столом,
Весь рід збирався на розмову.
Відгомоніло, відбуло
Дідів моїх премудре слово.
Пішли вони углиб віків,
Землі лишивши тлінне тіло
І вже на відстані років
З портретів дивляться оскліло.
Та в пору співаних весіль
І в поминальні дні урочі,
Лежали поруч хліб і сіль
І свічка поруч, проти ночі.
Терпкі обсілися жалі -
Життя, зазвичай, річ безжальна.
Душа ячить, а на столі
Свіча яріє поминальна...
У обране! 
Люблю таку лірику-нашу,істинно українську. 
