Чи це є сон, чи зовсім інший час
де почуттів давно уже немає?
Говорю щось, насправді ж ні про що,
хоч розум говорити вимагає.
Не знаю: день ще чи давно вже ніч -
відкриті очі, розум десь дрімає.
Сиджу і чую безліч зайвих слів,
які давно свідомість не сприймає.
Цілий день пустка і чужі слова
моя душа старається збагнути,
щоб пам'ятати те, що змушена,
щоби усе що треба осягнути.
Приходить вечір.Я валюся з ніг,
хоча розмови з милим ще чекаю,
щоб він мені ще щось сказати зміг,
та йому також сил не вистачає.
Я засинаю під вагою сил,
що цілий день мене десь пригнітають.
Стаю вночі, щоб вчитись, а тоді
йду знов туди, де всі щось вимагають.
І вже не знаю: чи це сон, чи ні,
чи я навчаюсь, чи іще дрімаю.
О, хай скінчаться ці жахливі дні -
я жити хочу! Я ж іще кохаю!