Обіймаю т́онкі плечі,
Пригортаю ніжне тіло,
В вирій на ключах лелечих
Наше літо відлетіло.
Промайнуло, відгоріло,
Переповнене любові,
Поцілунки, сіно пріле
І кохання в кожнім слові.
Наше літо, теплі ночі,
Пахнуть коси русі житом,
Вже ніхто нас не наврочить,
Ми навчились ворожити.
Наше літо не вернути,
Але добра щедра осінь
Не дозволить нам забути
Цю небес бездонну просінь.
Стан Твій тонкий обнімаю,
Пошепки молюся Богу
І цілунками знімаю
Я з повік Твоїх тривогу.
Не сумуй, ще буде літо,
Зацвітуть ромашки в лузі,
А коханням хто зігрітий,
Той із Господом в союзі.
КОХАННЯ У ПОЛІ, В КОПИЦІ АРОМАТНОГО СІНА ЧИ ЗОЛОТОЇ ПШЕНИЦІ - ЦЕ НЕПЕРЕВЕРШЕНО. САМЕ НА ПРИРОДІ ЗАКОХАНІ ПОЄДНУЮТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ ОДИН З ОДНИМ, А Й З КОСМОСОМ...
КОЖЕН РЯДОК У ЦЬОМУ ВІРШІ НАСИЧЕНИЙ НЕ ТІЛЬКИ КОХАННЯМ ЧОЛОВІКА І ЖІНКИ, А Й ТАКОЖ ЛЮБВЬЮ ДО НАВКОЛИШНЬОГО СВІТУ!
kalush відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00