В одному селі під стріхою старої хатинки жили ластівки. Щодня вони веселились: співали, витали високо в небі, ховаючись за білі хмарини…
Якось в село приїхав чоловік з кошеням і оселився в цій хатині. Чоловік був поетом і приїхав сюди, мабуть, у пошуках нових ідей, а може – просто втік від гамору великого міста.
Поки хазяїн сидів за столом, розмірковуючи, з ручкою в руках, кошеня не гаяло часу. Воно одразу ж почало вивчати територію і знайомитись з пернатими, що жили поряд.
Кошеня любило гратись. Воно і подружилось із ластівкою: то кошеня доганяло пташину, то вона його; зручно вмостившись на дерев’яних східцях, кошеня засинало під мелодійний спів ластівки. І так було щодня. Дружба їхня настільки стала міцною, що кошеня навіть не боялось сусіднього бульдога: щоразу, коли злий собака намагався скривдити маленьке кошеня, ластівки дружно клювали непроханого гостя, а коли хтось хотів зробити шкоду друзям кошеняти, воно кидалось на кривдника, дряпаючи своїми гострими кігтиками.
Так і жили вони в селі в старенькій хатинці.
