Цей вітер в’юнкий, мов сп’янілий весною джиґун,
що квіту дівочого вдосталь ніяк не накосить.
Ніяк не втамує свою молодечу жагу,
грайливо дощинки сплітаючи хмарам у коси.
Півонії губи розтулить, неначе краде
вологий цілунок, який і вві сні не насниться,
а там розпашілий тремтінням бузкових грудей
без сорому вже підбива парасолькам спідниці.
То в небо шугає, то втомлено падає ниць,
шикуючи цвіт у хвости весняної комети.
А потім протяжно бурмоче в альтанках дзвіниць,
неначе молитви, свої еротичні сонети.
2010
