Ти замешкала у моїх мріях,
Без моєї згоди їх ти полонила
Так самовільно, проте зростила в мені крила,
Буття нового посадила сім’я.
Тебе я не чекав, боявся,
Наші зустрічі в думках я відкидав,
З болем це робив, але, напевно, знав,
Що на крок від Едему залишався.
Мов блискавиця, несподівано явилась ти,
Мене наповнила блаженним відчуттям,
Вкрила трепетом, як осінь трави листям,
Але запізно… В душі моїй було багато пустоти.
Забракло місця в моїм серці,
В життя своє тебе я не впустив,
До моєї долі двері зачинив.
Боже, пробач за сум, що його носять інші лиця.
