Тут засідає садизм!
Порожні пляшки, револьвери,
і синій цигарковий дим.
Славетний наш тут комунізм!
Наповнені кров`ю фужери
І втомленим горем німим.
Доктор(кричить): - Розстрілять!
І регіт напомвнює залу,
А я відвернусь до вікна:
Там знов блискавиці горять.
Дзвінок, як ріжок із вокзалу,
Диктує нові імена.
Ховаю вдома від кулі
Частинку своєї душі,
Журу та безмежну наївність.
Хоч юні літа вже минулі,
Та очі яскраві твої
Несуть доброту і чарівність.
Заводять натовп черниць.
Спиною я чую тривогу,
Очами - гублюсь в переулках.
І знову нитки блискавиць
Врізають небесну облогу
Зникаючи в безвість шосейну.
"М`ятежний мій сину!"
Позаду почую я крик.
А в натовпі - образ Марії.
"Ти зрадник своєй батьківщини?
Чи так ти до матері звик?"
Регоче мені Тагабат.
Росте передгроззя:
Скоро буде гроза.
А я остаточно збиваюся з ніг.
Давно на "чекістській" дорозі
Та й в мене палач цей зв`язав
Частинку моєї душі.
Сказали - за город вести,
Я мавзер впускаю в кобуру,
Та йду на "священну війну".
Не можу тебе я спасти,
Я мушу знести процедуру,
Життям заплативши ціну.
Я міцно тебе обіймаю,
Кладу головоньку на груди,
Та різко стріляю в висок.
Ніколи вже я не пізнаю,
Від страху людської осуди,
Співаєш як ти колисок.
А ранки цвітуть перлямутром,
І падають вранішні зорі
В тумани далекого бору.
В городі тиша...
