Я приготую приворотне зілля
І напою тебе від поцілунку.
Я заберу твій час, твоє дозвілля,
Бо я така – закохана чаклунка.
Ти будеш у безсонні довгі ночі
Моє ім’я блаженно шепотіти.
Коли когось чаклунка дуже хоче,
Її не може жертва не хотіти.
І чим тебе, спитаєш, полонила?
Полином, може, рутою? Вербою?
Та дуже скоро зрозумієш, милий,
Тебе причарувала я собою.
Це неймовірно і, мабуть, незвично,
Немов ромашка у колоссі нив.
Ця магія тепер уже навічно.
Мене ти першим, любий, полонив.
є люди яких я не знаю.. але їх я відчуваю через екран.. чомусь вони мене саме притягують .. я завжди намгаюсь читати крізь рядки.. переживати те що пише автор .. пропускати крізь себе ці емоції.. емоції у віршах це головне .. слова лише дають їм тіло .. чомусь я відчув що ти ссаме така.. так людина ... чаклунка як із романів Пуало Коельйо.. ніби земна але з природою в тебе тісний звязок.. і вона тобі дає це все ... ти можеш погане перетворити в добре.. ти не знаєш смутку.. бо ти радість ...
SinusoЇda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
магія у твоєму вірші.. є такі люди які лише дотиком лише голосом лише словами можуть створити магію ... до них належиш ти .. вірш цікавий .. з несподіваним завершенням.. за словами ховається сильна вольова людина.. яка радіє життю, любить, і є коханою.. дуже непогано ...
SinusoЇda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую! так написано, ніби ти справді знаєш мене...