Вже перший день зими, байдуже!
Гаряче серце й ти зі мною, друже
Вербо і калино,
Тому не сумніваюсь ні хвилини
У силі чистого, джерельного Дніпра,
У існуванні справжнього, прозорого добра,
У силі книги мудро́ї
І плач́у Ярославни сумної,
У дотику найближчої людини,
У перемозі рідної країни
Й у тому, що волошка знову зацвіте
І маки даруватимуть свій жар, проте...
Я усміхнутись хочу сьогоденню,
Не помічаючи безглуздого смирення
І ловлячи прощальні осені пісні,
Красивії безмежно од дарів, що їй дані,
Про те, що осінь - не лише дощі,
Покора, сум і погляд в далечінь
Людей, загорнутих у пору цю в плащі,
Це збір врожаю і цвіт чорнобривців,
Відліт птахів, щоб знову повернуться,
Згасання величне, помірне
При погляді на котре можна захлинуться...
А на душі так добре, тихо і спокійно...
Не порівняти цю добу осінню,
Не передати почуттів,
Що переповнюють мене і нині,
Як жага нових відкриттів!
01.12.2011р.
