То не душі болять, просто голуби на балконі,
Просто Бог погасив цигарку, а вікно закрити забув
І тепер у квартирі вітер пише вірші третю добу
І уламками откровень гаптує ікони.
І ніхто нікому не винен, що розпалось сонце на друзки,
Що стає божевіллям в чомусь неодмінно шукати сенс.
То не тишу сакрально вічну на тарелі осінь несе,
Просто Бог погасив цигарку і вимкнув музику...
Структурований дощ легким попелом сиплеться з неба,
Попелятим вкриває відверті відкриті конверти сумні,
В них чиїсь одкровення за цьогорічну зимову декаду,
А їх все несуть і несуть до твого вікна голуби.
Є якесь божевілля в зимовому сонцестоянні,
Врівноваження тиші на таці небесних зізнань тобі,
Бог не палить… а може настало світла мовчання,
Тільки душі не знають про це… Ні не душі, так голуби…
"Просто Бог погасив цигарку і вимкнув музику..."
Як завжди - надзвичайно, Лялюсю!
І то не біда, що творчості стало менше! Це колись мине, а замість - прийде справжній вибух віршів...
Повір мені...
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Майє) якщо чесно, останнім часом творчості в моєму житті відчутно поменшало, тому не вважаю цей віршик технічно сильним, але назві циклу він цілком відповідає ("нове. знесилене. намагання вирватись за межі")
