Іде подіумом Мода
Висока, струнка і худа.
Але не цвіте на щоках врода.
Мода аж синя від холоду й німа.
Іде, утомлена й ні разу не всміхнеться,
На голові у неї казна-що.
Німі ті очі, наче скельця.
Колись не так воно було...
Було колись ішла та Мода
Така природня і жива.
Без макіяжу й штукатурки тонни,
Бо була макіяжем природа та вода.
Була природня - стала елегантна.
Але то теж була краса!..
Шанель, маленьке чорне плаття,
Діор, Балмен - їх слава й досі не вмира.
Колись ішла на вулицю та Мода,
Тепер із вулиці вона прийшла.
Яка ж там може бути врода?!
Джинси рвані, крижі голі, як в бомжа...
Було колись, щоб бути модним,
У майя треба мати косоокість,
А у Японії маленькі ноги...
Тепер не менша в на жорстокість.
Худим потрібно бути наче тріска,
Струнким, високим зростом,
Щоб вписатися у рамочки невтішні:
"Дев'яносто-шістдесят-дев'яносто"
"Треба менше їсти" - ось девіз суспльства,
в якого Мода за Месію.
Вона як справжня леді англійська
У подарунок всім дає анорексію.
Іде подіумом Мода,
І думає, що світ врятує вся її краса.
Але не тільки справа тут у вроді,
Забули всі, що є іще душа...
підтримую 
