Не стояти
На протязі.
В синьому одязі
Тісно.
Ця кімната
Вузька
Нас навмисне
Звела нанівець.
Ти сьогодні
М’яка,
Як на паску
Податливе тісто.
В океані
Весни
Нерозгаданий ще
Острівець.
Не триматись
За руки.
Ці очі
Під колір
Сорочки.
Я ніскільки
Не млію.
Та серце,
Немов молоток.
Відірвати б
Ці гудзики,
Ці недоречні
Замочки,
І зробити такий
Необхідний
Жагучий ковток.
Не шукати
Тебе
Серед вулиць,
спіралей і скверів.
Хай порожня
Кімната,
Як скриня,
Сховає цей гріх.
Ти сьогодні моя.
І художник
Колись
На папері
Намалює
Наш квітень
І сонця
Кораловий сміх.
6.03.2012
