Я курю свої пальці і мозок вже не настільки розпалений.
Перші мотиви бас-гітари закрили концерт.
Ілюзія,бо шоу мусить продовжитись,
хоча і з порожніми смітниками.
Вони як завжди очікують чийогось падіння,щоб розбавити у голові свій хаос,
це ж люди.
Удари китайськими паличками тихі,й глухі,не подають сигнали.
Втім раптом хтось починає лупити ногами.
І в стелю летить телефон-відпочиваєш лиш сам із собою.
скривджена звичка-чайник розбила вікно.
Чути пронизливий крик під-,чи може свідомості?
Розпорене тіло дивана і вкрадений апельсин спочива у моєму роті,
та ніщо не заткне тої печалі від моєї руйнації.Наслідок депривації.
Провал у мистецтві,розкриті душевні ящики.
Нарешті побесідую з душею-калікою.
Я знав,що нікчемний,але кулі півмозку не дружать,не розуміють.
Довго ховати від себе свої почуття шкідливо,хворобливо,роздягатись,кричати,бешкетувати.Я кволий.Можливо.
Дію портвейна не зупинити,тож нехай я просто потанцюю з дверима.