Підкралося бесоння знову,
Завило під моїм вікном,
Не знайду з ним я спільну мову,
Як з невгамовним своїм псом.
Осьде, почну життя з початку,
Проснуся в білих пелюшках,
Зі мною будуть мама й татко,
В реалі, а не в моїх снах.
Сміятимуся білій днині,
Купатися у пелюстках,
Життя друге, а не як нині,
Щасливо ляже по стежках.
Чи може я нявчати буду
І бігати на чотирьох,
В іншім житті усе забуду
Та житиму за дев'ятьох.
А може дзвоником синіти
У диких стану бур'янах,
Між мрій буду собі летіти,
Ловить надії по вітрах.
Інше життя зачім чекати
І умиватися в сльозах?
Не краще радість дарувати,
ніж бути десь на небесах?
Ні, краще се життя прожити,
Що Бог, мов цінність дарував,
Людиною в мріях летіти
Та не губитись поміж трав.
Отак лежатиму до ранку
Витати буду по світах,
Бесоння зникне на світанку,
Зависне на чужих дахах.
