Відпускаю останній твій дотик сьогодні.
Й мої руки знову пахнуть тобою,
Вони пахнуть теплом літа
і полем перед грозою.
Огорнуті твоєю ніжністю,
Пахнуть нічним, зоряним небом
й пшеничним колоссям,
Солодкими спогадами нашими,
й твоїм казковим рудим волоссям.
Й все це, в мить,
Починає зводити мене з розуму,
Не залишаючи ні хвилинки на якісь роздуми.
Змушує гарячу кров музикою мандрувати тілом,
І серце битися змушує швидше,
Немов воно під дулом смертельного прицілу.
Це відчуття,ще довго затуманює мою свідомість
наче п"янкий, приємний наркотик,
І за лічені секунди, знову з"являється бажання,
відчути на собі, твій гарячий дотик...
Але відпускаю тебе сьогодні,
В надії відчути це все колись, знову.
І далі все відбувається,
немов по сценарію простому:
Йдеш сама пустою самотньою вуличкою,
За льодові дерева ховаєшся,
й мені в слід посміхаєшся
Звук твоїх думок і кроків
з часом зникає - віддаляється,
Й тільки пристрасний поцілунок, на прощання,
на щоці моїй,
й запах "Тебе" на моїх руках
залишається...