|
«Ну, що за манера?! Ляпнути щось про прокляття і втекти… А ти тут хвилюйся за нього! Вже два тижні тиша! Здається вічність… А його мисливство… Теж мені Вінчестер… Що за нісенітниці?! Демони, вампіри… Хоч би номер його знала! Вже й до костелу ходила, ніде його не видно. Хоча, нечесть існує… І здається я одну досить близько знаю!.. Ну, нехай тільки з’явиться! А якщо… Ні!!! Навіть не думай…він цілий… Все нормально…» каламбур творився в голові Олександри, заглушаючи звуки музики, вона поспіхом поверталась додому з репетиції танців.
Михаїл і справді наче розчинився. Жодного натяку на його існування не було, тільки висохші троянди гріли душу спогадами. «Що ж це за прокляття? От з Ним завше так. Зачепить, розтривожить і з`їде з теми, а зараз взагалі зник. Тільки б його побачити…» - подумала Саша.
Вулиця ховалася в темряві, жовті ліхтарі траурно пронизували простір. Саша нервово перебирала ногами, слідкуючи за своєю тінню на землі… Поруч з*явилася ще одна тінь. Дівчина продовжувала йти, не звертаючи уваги на подорожнього поруч. Та, коли зрозуміла, що тінь переслідує її, підняла очі і побачила самовдоволену пику Мисливця. Вона кинулась Йому в обійми. Міцно притиснулась, вдихала Його аромат…
- Ти, наче, мене рік не бачила! – з посмішкою промовив Михаїл.
- Де Ти був так довго? Ці два тижні – мука…
- Та так, справ багато. А ти чого в такий час гуляєш?
- Я з танців іду. Нарешті займаюсь улюбленою справою.
- Розумниця… Ну, добре, мені в інший бік.
- Як? Я думала… ми погуляєм… Ти мені так і не пояснив, що за прокляття?
- Хм. Запам'ятала.
- Так, пам'ять у мене хороша. Тим паче на такі речі…
- Якось розповім. Тобі додому пора, і мені до Катедрального вже час.
- Та я не спішу… Справи?..
- Та ні, втомився, просто…
Вони стояли на узбіччі роздоріжжя. Він дивився на неї і посміхався. Здавалось, він хоче, щоб вона прочитала його думки… І, переше, що спало на думку – вирвалось в питання.
- Можна з тобою?
Михаїл зробив здивований вигляд, та виставив лікоть, щоб Саша взяла його під руку. Вони прямували до костелу холодним весняним вечором. Про зиму нагадували кучугурки талого снігу, в повітрі літали аромати весняної прохолоди.
Підійшовши до потайного входу в костел, Михаїл попросив Сашу трішки зачекати на вулиці.
Скоро він повернувся, і провів дівчину в середину храму, в свою таємну кімнату. Яка краса…Кімнатка була прикрашена срібними підсвічниками з білими та червоними свічками. Пахло вином і ладаном, навіть тихенька музика грала… Він взяв з рук сумочку, допоміг зняти пальто… Граціозними рухами поставив речі на стілець. Олександра залишилась у фіолетовому платтячку та черевичках на шпильці …
- Ти готувався до мого приходу? - скептично запитала Саша.
- Не знаю, не знаю… - ухмилявся Михаїл.
Вони сіли на ліжко, що було устелене бордовим покривалом. Зі столика, що стояв поруч ліжка, Михаїл взяв два срібних келиха з вином… Вони випили. В голові Олекандри перебігали думки, щось одне виділити не реально. Вона танула від вина і Його погляду…
- Ти чарівна дівчина, я вже це говорив… В тобі є те, що я шукаю, в тобі є світло і частинка темряви. Ти дуже красива, розкішна. Мені хочеться бути з тобою…
Він засипав її компліментами…Вино закінчувалось… Його губи торкнулись Її руки, шиї… Ось уже їх губи сплелися в пристрасному поцілунку… Його рука розстібала блискавку її платя. Вона відчувала приємні опіки від Його губ на шиї, плечах, грудях… Все було наче у сні. Він розстібнув свою, кольору переспілої вишні, сорочку, в Його могутньому тілі шалено пульсувала кров… Тремтячі холодні пальці ніжно пестили юне тіло дівчини. Палаюче тіло Олександри було майже оголеним. Її тіло судомило, враз Вона відчула дивні доторки, - це були пелюстки троянди, якою Мисливець пестив її груди, хвиля почуттів розливалась по Її тілі…
- Я так довго тебе чекала… - тремтячим голосом прошепотіла Саша крізь важке дихання.
… Яскраво-зелені очі майже світилися в темряві і пронизували дівчину. Саша відчувала як шалено пульсує кров в Його гарячому тілі, Його запах… Мисливець, наче божевільний, почав Її цілувати, опускаючись все нижче… Розводить ніжки, Саша соромливо закриває очі, намагається протистояти замисленному, та, бажаня сильніше. Дівчину наче б'є струмом… Морозне тепло…
…Він сидів на краю ліжка і трояндою пестив її ніжку.
- Вибач мене…- промовив Мисливець - Я не хочу робити тобі боляче, щоб ти через мене страждала. Ти мені дуже подобаєшся, та ми не зможемо бути разом….
Дівчина оговтувалась після пережитого, його слова наче холодна вода в соне обличчя.
- Чому?
- Я повинен скоро піти…
- Куди?
- Туди, звідки не повертаються. На мені прокляття - мій час близько…
- Як? Чому? Я не вірю!
Він міцно обійняв Олександру, сльози дівчини хлинули рікою.
- Ти не можеш мене залишити одну! Що це за прокляття? Може його можна зняти?
- Я давно знаю, що дні мої не довгі, тому й полюю на нечисть, живу заради благополуччя людей… Мила моя, менше думай, менше плач.
І Він рвучкими кроками вийшов з кімнати захопивши з собою чорне пальто.
Вона посиділа декілька хвилин на ліжку, спостерігаючи, як меланхолічно тануть свічки. Огорнулась покривалом, обійняла коліна і просто думала, що ж робити далі. В Її свідомость увірвався відлік часу і розуміння, що потрібно йти додому.
Повільно одягаючи колготи, плаття, черевички, в думках проминало те, що сталося. А власне: нічого ж не сталось. Взявшись за ручку дверей, враз, до горла підступив клубок і полились сльози. «Він піде? Він помре? Ні! Він повинен жити. Він не може просто так померти…» Олександра глянула на запалені свічки ще раз. Підійшла і ніжним подихом загасила вогонь. Ще раз оглянула кімнатку в темряві і подалася на вулицю…
Вона тільки встигла відійти від костелу на декілька кроків, як почула в спину:
- Так вот, какая ты, подружка Венатора…
Дівчина стрепенулась. Повільно повернулась. Та нікого не побачила. Страх огорнув свідомість. Олександра поспіхом йшла до дому, набираючи номер до друга Дмитрика:
- Алло! Не спиш?- істерично питала дівчина.
- Ні. Привіт! Що сталось?
- Та нічого особливого. Просто додому повертаюсь з репетиції. Як справи?
- Ого! Так пізно?! Та як справи, все як завше… На гітарі бринькаю.
- Я затрималась трішки, а зараз страшно йти. Діма, ти казав, що цікавився якимись обрядами?
- Угу, з почутями та емоціями, ти ж казала, що то дурниці…
- Ти тільки такими обрядами цікавився? Тебе твоя сестра навчила? А в неї нема нічого такого, щоб з Долею поговорити?
- Ти жартуєш? Смішно. Я не знаю…
- Настя є в мережі?
- Так. Що з тобою?
- Завтра поясню… Скажи Насті, щоб знайшла свою бурштинову книгу з заговорами…Здається там щось було, що мені зараз підійде. І нехай мені передзвонить, коли знайде.
- Добре… Що ж з тобою сталось?
- Все, Дмитрику, я вже вдома… Завтра зустрінемось – поясню…
ID:
320788
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.03.2012 00:43:01
© дата внесення змiн: 20.02.2015 21:05:18
автор: Олеся Глібка
Вкажіть причину вашої скарги
|
