Мій нотний стан мінорний
Я згас клубнем самшиту
І тіла куш не в формі
Складав пам'ять розмиту
Опівночі й опівдні
Не чую ліку часу
І навіть стріли срібні
Вже не кличуть відразу
Холодна кров у венах
Я тут живу вже сім століть
Серед степів й лісів убраних
Мені судилося самому жить
Я не блідий , як кажуть у легендах
І світла сонця зовсім не боюсь
І в час теперішній навіть ходжу в кедах
Й буває для розваги лиш напюсь
Із дня у день у цій квартирі сам я
Що днини знов блукаю містом
І боляче стрічати знов світання
Нового дня , що знов ж таки без змісту
Я вязень власної захцянки
Хтось каже проклятий і кровопивця
Хотілося прожить усі світанки
Й солодкою була мені кровиця
Та ні , я не витчавлював із люду
Червону багряную кров
Але лиш серця морозив я без льоду
Зних забираючи любов
Я дарував страждання , бо і я страждав
Я плюндрував кохання , бо і я кохав
Я памятав всі погляди , усіх людей
І як багато хто шукав рятунку у ночей
Ой захопився я і більшого схотів
Бо прокляв небо , землю і все суще
Літати янголом я серед хмар хотів
Для цього вирвав свою душу
Як все набридло !!! Як набридло все !!!
Й не втішний героїн , чи алкоголі
І найпечальніше , що не убє мене
Ніщо , бо я в замкнутім колі