Одна ніч: для привітання і прощання,
Для поцілунків і важких зідхань.
Це не кохання,а якесь знущання,
Прошу, словами серце не порань.
Палаючи, в обіймах тиші,
Це рай і пекло, в одному лиці.
Чи станемо спокусою мудріші,
Тримаючи долоню у чиїсь руці?
І тет-а-тет очей,
Що може буть ніжніше?
Знеціненість людей,
Що може бути гірше?
Ми поряд лежимо,
Знесилені до болю.
І просто мовчимо,
Бо ми після двобою.
Подивлюсь у вікно,
Над містом вже світанок.
Закінчилось кіно,
Ти принесеш сніданок.
Ми неохоче вдягнемось,
Закриємо квартиру.
І знову десь загубимось,
У соціальнім виру.
Іноді, під покровом ночі ми ховаємось від буденних проблем, та світанки не відмінити, як і певні жорстокості нашого життя... Тримайся і все в житті буде добре!!!
Катерина Пташка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей вірш,нащастя не про мене.Так,просто натхнення найшло...
Але все рівно дякую)Мені приємно,що ти відвідуєш мою сторінку)
в деякій мірі, я впізнала в цьому вірші себе і саме тому, він зачепив мене до глибини душі...
