У кімнаті сама,
говорить з нею тишина.
У вікно виглядає,
та його там вже немає.
А вона хотіла, так хотіла
любити щиро,
але це неможливо.
Його слова-неначе стріли,
лишили в серці сліди...
Тоді, коли цвіли сади,
коли у небі співали пташки,
як все навкруги оживало,
все співало і цвіло:
Вони були красиві,
вони були щасливі,
лиш разом назавжди,
лиш поруч завжди
так мріяли вони.
Але-не судилось...
Так не довго тривало,
так не довго було,
неначе вмить все обірвалось,
неначе вмить все забулось.
І от тепер, на сомоті,
вона пише вірші йому,одні.
Їй не потрібно нічого,
зовсім нічого.
Лиш потрібна вона-
одна любов твоя!!!
