1
Мандрівні дощі блукають містом
Вікна непрозорі і брудні
У лунких пошарпаних під’їздах
Мляве світло борсається кволо
Згадується все таке моє,
Неважливе, втрачене, болюче,
Запашне і давнє, це не вб’є,
Тільки довго битиме на сполох
Серце, ніби щось і справді там,
І воно не з нами і не нам.
2
Мандрівні дощі блукають містом
Хочуть підібрати вдалий ритм.
Щось не так із формою і змістом
У прозорій прозі, що надходить.
Не відснилися мені іще
Ні двори, де все тепер інакше,
Ні безлисте віття під дощем
Ні пропахлі моїм домом сходи, -
Не пускають, блимають, ячать.
Вікна – очі, сльози на очах.
3
Мандрівні дощі блукають містом.
Моє серце хоче прорости.
Мені теж буває вогко й тісно
В зеленавім світлі присмерковім
Хочеться іти і не дійти,
Хочеться побути не собою,
Кимось іншим, будь-яким, чужим
Ніби небо плаче не водою,
Ніби щось уперто плаче з ним,
Щось чуже зростається з моїм.
