Неначе похапцем зібралася в дорогу…
Куди Ви, нене? Ще зарано йти…
І помолилась, як востаннє, Богу –
Не від лихого ока - від біди…
Молилася за донечку-московку -
В чужім краю натруджена не спить…
А як засне, то сниться їй обновка,
До ранку треба багатійці зшить…
Старенька гаряче молилася за сина…
Не дай Господь страховисько війни
Свою підніме голову, вражина…
Не дай Господь…і за усіх синів
Молилася…А сльози…ой, ті сльози –
Ховалися у зморшках від усіх…
Молилася , щоб онучаток босих
Побачити на лузі…чути сміх…
Молилася вона не задля себе –
Вже прожила…за тими, хто по ній -
Хай би хоч інколи зринали в небо…
І кінчики тремтіли сивих вій…
І помолилася за неньку-Україну -
Синів прости чубатих та дурних…
Та час її струмочком тихо сплинув,
Ось задзюрчав востаннє і затих…
така вже жаліслива душа українська 
