Проглянула я принципи,та зараз
Вони здаються вже залишені давно
На них дивлюсь я власними очима,
А враження – як через замкнене вікно.
Тоді присутні в них були і межі й рамки,
І дозволу не було вийти із-за прав,
Проте нічого зараз ніби й не змінилось,
Може, хіба доросліший світогляд став.
Так важко було заглянути за завісу
Не ідеального,та все ж реального вікна
Можливо, легшими для сприйняття були б всі речі
З відсутністю рожевого чи навіть просто скла.
Обрамлюючи погляди свої і мрії,
Стаєш наче сильніший сам собою,
Та зазвичай стоїть на перешкоді скло думок,
Що зветься "чесною людською добротою"
Невільно змушуєш себе заставити подумать,
Чи варто розбивати інших дзеркала душі,
Щоб дати змогу ,не постукавши у двері,
Через замок без попередження зайти вночі
Таємний ключ потрібно від дверей сховати,
Засунути блідно-рожеву штору на своїм вікні,
Щоб не проник у душу непотрібний погляд
І темний камінь не залишивсь в твому склі.
