Бродячий іде по шляху широкому,
зітхаючи важко з останніх зусиль,
й не бачить він світла в тунелі глибокому,
а скільки потрібно пройти йому миль?!…
Повільно й криваво він сточує ноги обдерті,
вдивляється в світло, що меркне за сховом дверей.
Бродячий постукає ступом ,шукаючи смерті,
його проженуть ,але він не хоче грошей.
Старечий вдивляється в хвилі морського буття,
немовби там бачить утрачене щасливе життя,
шукає тепло і ніжність й притулок,
для багатьох людей він –звір чи засмальцьований колишній переулок?
Людські слова перестали для нього сприйматись за чисту монету,
і кожен прохожий в нім бачить розбиту комету,
бродячий теж був одним із людей,
одним із великого стада розкішних буланих коней.
Але скривдила доля старого приблуда,
Тепер він для всіх є справжній відлюда.
Якщо сказати про це знайдеться відвага,
можливо і кожен з нас трішки бродяга.
