Вони були надто потрібні один одному, щоб не зустрітись,
І водночас – занадто ідеальні, щоб бути разом, –
Так вона думала грудневими ранками, намагаючись зігрітись,
Доки він ставив змерзлі хризантеми в її непрозору вазу.
Дуже швидко зізнались в любові, оголивши власні прагнення,
Лишивши замало простору для особистих секретів
І страхів, що стали тепер немов дикі звірі – загнані,
Переховуючись у ванній, щоденниках і нічному і-неті.
Вони були надто різні, щоб один одного не привабити,
Але стали надто споріднені, щоб продовжувати кохати…
Тож за рік їх любов померла, і ніщо не змогло б завадити,
Вони поховали її, поплакали і розійшлись… у різні кімнати…
(2011 рік)
ух ти *____*
чомусь мене приваблюють вірші з такими довгими рядками, сам, на жаль, такі писати не можу(
дуже гарно, нагадало поезію Жадана. Хочу додати в обране
+5
і заходьте в гості, цікава ваша думка щодо моїх творів.
Антон Срібний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені теж подібні вірші подобаються.. Хоча в моїй творчості це лише один такий (з довгими рядками) вірш.. Такі вірші писати дуже складно, бо чим довший рядок - тим важче до читача донести риму
Дуже вдячний за відгук))) приємно, що ці рядки нагадали Вам Сергія Жадана /генія поезії/
Дякую за запрошення! Обов'язково зайду на Вашу сторінку і залюбки оціню Ваші твори.
гарно... емоційно... чуттєво.... Цікавий підхід....а кінцівка взагалі супер 
