Стемніло… подарунком стала тиша,
Місяць вгорі над грушею повис,
До нього гілка тягнеться найвища,
Зірки засІяли небесну вись.
Десь миготить поодиноке світло,
У темряву окуталось село,
Яке вдень обдувалось шумним вітром,
Розмову гомінку із ним вело.
На трави впали прохолодні роси –
Неначе відгомін небесних манн,
Вбачаються ось виноградні лози,
Шмигає над хатиною кажан.
Городи тягнуться, немовби ковдри,
Розділені затемненнями меж,
Дрімотні линуть по селу акорди,
Підкорюють вони мене вже теж.
17.05.2012р.
Дуже гарний вірш! Я 38 років була міською жителькою, а на 39му році життя вийшла заміж і тепер маю маму чоловіка в гірському селі. Мене закохала в себе простота і в той самий час складність життя в селі. А у місті ніколи не побачиш таких сонячних ранків і затишних вечорів. І не почуєш шепоту лісових потічків, що дзюркочуть у лісі недалеко від хати...
Дякую за вірш, він навіяв приємні спогади і надію, що буде відпустка і я знов це побачу...
С.Плекан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І Вам дякую за гарний відгук!
Завтра, надіюсь, я знову буду насолоджуватись сільським вечором.