Не знаю де, не знаю як
З’явився в полі гарний мак.
Червоним ніжним він зростав,
Всім травам око милував.
І був він скромний, непихатий
Не вмів мак носа задирати.
В небі пташки йому співали,
А колосочки обіймали.
Жилось йому прекрасно в полі,
І сонця, і дощу доволі.
Одного разу гарний мак
Побачив молодий юнак.
І вирішив його зірвати,
Щоб дівчині своїй віддати.
Ох як же плакав красень мак,
Коли його зірвав юнак.
Хоч колоски його просили,
Не рвати красеня молили.
Пташки сльозливо щебетали,
І трави жалісно шептали:
“Лишіть його у нашім полі,
Бо він загине у неволі».
Та все ж юнак його забрав,
Не чувши ні пташок ні трав.
Прибіг до дівчини мерщій.
„Поглянь на подарунок мій,
Його у полі зірвав я
Для тебе лиш любов моя.
З-за пазухи його дістав,
Та поки ніс - наш мак зів’яв.
Утратив всю свою красу…
Блискучу ранішню росу
Дорогою всю загубив,
Пелюсточки униз схилив.
І коли хлопець те уздрів,
то миттю квітку пожалів.
Швидко водою його вмив,
Але наш мак все ж не ожив.
Не мав він сили, щоб звестись.
А той юнак просив: «Прости,
Що я тебе зірвав, молю.
Повір, тебе я оживлю.
І стрімко в поле полетів,
У землю квітку посадив,
Підлив водичкою і так
Ожив гарненький скромний мак.