Гай,гай,давно теє було,
Ще Тиміш ходив по сіль.
Вже з півсотні проминуло,
Та й у серці згас вже біль.
Був за старшого у валці
Дідуган старий Панас.
Були й інші ще бувальці,
Ну,а я волів їм пас.
Щоб не бігав я з сумою,
Був бо круглий сирота,
Взяв мене Тиміш з собою.
Тож волам крутив хвоста.
Йшли ми валкою ночами,
Щоб татарів оминуь.
Везли воза ми з харчами,
Не близький бо був наш путь.
Та хіба минеш шакалів
У безкрайньому степу?
Нас по всіх ярах шукали,
Та й піймали у ліску.
Довго бей бридкий дивився
В подорожний папірець,
Потім,начебто сказився-
Зажадав весь гаманець.
Марно було й щось казати,
Бо і слухать не хотів.
Пригрозив волів забрати,
Й залишити без харчів.
Не годився дід Панас
На такий грабунок-
Довго ним татарин тряс,
Та й забрав з грішми пакунок.
З тим й сховалися в степу
Татари прокляті.
Зникли враз у ніч глупу,
Мов нічнії таті.
Та,мабуть,лихая доля
Нас сподобала собі,
Не пройшли ми кусень поля,
Опинились знов в біді.
Налетіла зграя хижа,
Чи татар,чи ще когось.
Вже здавалось,всіх поріжуть,
Троє нас усе ж спаслось.
Довго степом ми блукали
Без води і без їди,
Та від голоду упали
В руки нової біди.
Були ми тепер рабами.
Хтось нас вів на торг людський.
Парно зв`язаних руками.
Шлях в неволю не близький.
Продали мене за гріш
На галеру в услужіння.
Капітан наш був мов ніж,
Мав у серці,все ж,сумління
Хоч карав,та не знущався,
Жити все ж таки давав.
Я за все робить хапався,
Та уроки в нього брав.
Наді мною він сміявся,
Було так,що й виганяв.
Інколи і бити брався,
Та уроки все ж давав.
Так потрохи,з року в рік
Став йому я у потребі.
Знав тепер я добре лік
І зірки читав на небі.
Прокладав і курс по карті.
Знав компАс і знав секстант.
Був своїм я в його варті,
І йому мов ад`ютант.
Та усе ж рабом я був,
І плекав надію волі.
Я про неї не забув,
Лиш чекав звороту долі.
Та вона лицем зрадливим
Повернулася в мій бік.
Не вродився я щасливим-
Від спокуси я не втік.
У турчанку закохався,
Мов у прірву братці скок.
В сіті чар її попався,
І втекти не міг на крок.
Мабуть,хитрий купідон,
Наді мною насміявся-
Загубив я смак і сон,
Утопився й не пручався.
А вона,мов чортеня,
По галері все гасала.
Всім всміхалась навманя,
В очі бісики пускала.
Не боялася води,
А ні бурі ,а ні грому.
Не минути б їй біди,
Та щастило їй у всьому.
ID:
345351
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 21.06.2012 12:23:43
© дата внесення змiн: 21.06.2012 12:23:43
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
