Те що вона мені більш не подобається, я зрозумів, стоячи під душем. Чи то прохолодна вода так вплинула, чи то просто мозок нарешті зрозумів і так зрозуміле...
Так, це вже стало простою звичкою. Вона мені вже не потрібна. Зовсім. Аніскілечки.
Я вийшов з душу, витерся великим махровим рушником і зайшов до кімнати, дивлячись на неї...
Півтора року. Всього півтора року тому я був ладен перевернути світ догори дригом заради неї, віддати всі свої заощадження, яких на той час було не надто багато. Я був ладний на все... А зараз... Зараз мені на неї просто плювати.
Мабуть, в мене просто пропав до неї інтерес. Таке буває. У всіх буває, визнайте це. Це не є таким чимось диким чи дурним. Це таке життя. Це так сталось, бо і мало б.
Двадцять доларів... Так, вона мені обійшлась у двадцять доларів. Двадцять хрустких американських купюр. Пам‘ятаю, як я тоді розміняв добру половину своєї заначки на вітчизняні гроші і пішов за нею... Зараз якось навіть згадувати боляче.
Я просто просрав. Просрав півтора року. Просрав ті, трясця б їм, двадцять баксів. Просрав купу нервів, здоров’я...
Нічого. Сьогодні все скінчиться.
Я рвучко підійшов до столу.
Shift+Delete.
Enter.
...
