Сховавшись за яткою з одягом, вона тримала запалену цигарку в правій руці, а каву в лівій. Сині з білими полосами по боках спортивні штани, дешеві та зручні, чорна легка балонова куртка, червона шапка з білими хвилями без моря, або якісь птахи, з-під якої вибивались короткі пасма чорного волосся, одутле обличчя, від хронічної втоми, тяжких думок в лагідній димці безпросвітності, яка тягнеться і зникає, розчиняється в тимчасовому забутті, в блаженному стані відчуження від всіх; нав’язливе бажання жевріє, нездійсненна мрія поколює під ребрами, бодай колись вибратись на сушу. Погрузнути в ній, аби хилило, але не впасти. І щоб не потрапити в трясовину з головою, бо по щиколотки, по коліна можна, ще лишатиметься якийсь час, доки не затягне.
З обачністю, ніби за кожним наступним кроком могло піджидати провалля, дивилася під ноги і любила це заняття, щоправда лише на тверезу голову, бо коли на паяну та й ще десь посеред вонючого лабіринту вулиць, то майже завжди серед плутаних, нікчемних думок невгасно палахкотіла мрія побачити там, вгорі, якийсь знак чи просто провести поглядом падаючу зірку, – переважно ніяких знаків не було, жодних натяків на можливий знак, навіть у далекому майбутньому, а от зірки сипалися звідусіль, засліплюючи очі, наче борошно крізь сито, вистигаючи при цьому, гаснучи на льоту, такі крихітні, невідомі світи, які не витримували власного відчаю, мороку та порожнечі, і спостерігаючи за цим незбагненним, протиприродним, але від того не менш вражаючим зорепадом ти вже не маєш ніякої можливості, тобі перехоплює подих, ні депресії не маєш, ні ейфорії не маєш, – спостерігати за цим всім, витримувати все це тому просто пригортаєшся покірною, але підлою твариною до чиїхось ніг з єдиним бажанням, – заснути б чимшвидше і так, щоб не прокидатись якнайдовше, однак, як часто і трапляється, все навпаки: сон не приходить довго, як відповідь на молитву, а пробудження швидке і раптове, і тому нестерпне; там більше можна побачити, може навіть більше зрозуміти, хоч і не знаєш навіщо, ніж заглядаючи вгору; пам’ятала ще зі шкільного курсу географії: стежки протоптані мандрівниками на Схід і ожинові хащі, монголо-татарські навали, і інколи навіть вчувався під час безцільної, неквапливої ходьби той брязкіт обладунків, тупіт копит, безперервний, не стихаючий ні на хвилину, вереск ґвалтованих жінок, та ще передсмертне скімлення покалічених дітей, які ніяк не могли випустити з рук блискучі леза своїх мечів, так наче і в іншому світі на них чекають криваві побоїща та дикі племена під мурами їхніх фортець; в пошуках місця для наступного кроку, можливо, переступаючи межу, яка стирається тут-таки на очах, наче нащупування в передранкових сутінках ампутованої кінцівки, теж саме і з відсутнім тілом, таким близьким, що здається, наче і своїм, як колись, але більш жаданим, яке загубилося, забившись десь між простирадлами чи під матрацом і не хоче чи не може звідти вибратись, і тоді їй теж хотілося так забитися, щоб ніхто не знайшов, та ніхто й не шукав би щоб; але натомість під жовтими пучками пальців глибокі зморшки, брудні, розмита фарба, помада, сухе нічне повітря, в якому лише полущена шкіра та гострі нігті, обвислі груди і більше нічого; а потім знову дивиться рівним та впевненим поглядом, без побоювань та думок, на дорогу, в обличчя перехожих, переглядає фотознімки, звіряючись, і у відблисках сонячного проміння, на скляних вітринах, завжди невловимими тінями мерехтять, підміняючи одна одну стомлені, безликі, але все ж, і це напевно, якісь дорогі серцю постаті.
ID:
347533
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.07.2012 21:36:22
© дата внесення змiн: 01.07.2012 21:36:22
автор: ларс
Вкажіть причину вашої скарги
|
