А ти тоді думав, що все буде так, як у грі,
де білі розпочинають і виграють?...
І що кожного разу можна буде все повторити спочатку?...
а те, що не вийшло, в чернетку, що списана до чорноти, іще раз списати?...
(і хто тепер має тебе від того усього спасати? маєш блат десь там нагорі?...)
А тепер, дивлячись просто в очі, скажи мені "так" чи "ні"...
в чому суть? того всього, якщо білі завжди за всяких умов виграють,
а чорні... про чорних ніколи ніхто не згадає...чи суті немає?
А ти все вважав нас царями царів... відлунням богів...
а боги дивились на все те і тихо сміялись
і нам безголово-безбожним усе, наче дітям прощалось...
коли кораблі наших мрій полишали порожні причали надій
...де жінки всі у чорному плакали й вслід, проклинаючи нас, щось кричали,
прощаючись...ніби навіки віків...
а діти у білому просто до скованих ніг матерів притискалися і мовчали.
-------------------------------------------------------------------------------------
Бездарний не нами написаний не для нас стертий часом сценарій...
забутий мотив.
