Кожен день
Вона одна виходить в затишок алей,
і просто йде собі серед людей,
неначе там нікого більш нема -
Вона сама...
Кожен крок-
відлуння дзвонів каблучків її цок-цок,
неначе сполохи із тисячі зірок
в її очах ви бачите вогонь
з нічних безоднь...
А коли заграє вечір танго-jazz,
Вона у танці раптом зачарує вас.
Закружляє липень у серпанках літа
той чарівний сон:
у сріблястім світлі в строгім танга ритмі
ночі в унісон
ми тацюєм з Вами танго-jazz,
ніби він звучить лише для нас
у сріблястім світлі під серпанком літа...
як в останній раз...
