Величезна кількість флешбеків, але це далеко не все…. Не ліміт, не грань, не кінцева станція. Прямую, кличу тебе за собою… не припиняють приходити в голову казна які ідеї, та чому б ні? Мені здається, що це все повністю реально, просто потрібно простягнути руку. Дорога в теорії вверх, ми втомились, трішки задихались, проте щасливі іти біч-о-біч. Набила кучу синців, та й ти вже декілька разів просився на перекур, я все не даю тобі передихнути, відпочити. Просто так кортить щось змінити у цьому буденному існування….
Всі ці Сірі люди, з безбарвними посмішками, чимчикують все тими ж протоптаними, до болі знайомими доріжками. Підзаряджуються виключно від сонця, ну і снідають позитивними емоціями.
Я рада, що прийшла. В теорії, сонце вже не дуже потрібне. Моя персональна грілка, як мило. Варіант привязаності відпадає, якось забагато мотузочок.
З тобою весело. Зовсім не страшно. Не доводиться лукавити. Більше не потрібні крила, тепер у мене є власні. Ніби, як ідеальна людина, з такими ж думками.
Світишсь…
Силове поле вибухом розкотилось по кімнаті. Весело. Такий теплий. Щирий. Ніжний. Такі слова. Такі цілунки. Такі дотики, ніби, щойно потрапила ангелу в обійми. І вже не спіткнусь, ти ж поруч.
Хочу подякувати.
Ну і звичайно так і зроблю.
Дякую:
За усмішку що не зникає з мого обличчя,
За розуміння,
За спокій,
За ласку,
За надію,
За кохання,
За ТЕБЕ(єдиного і ні на кого не схожого)
І дякую за мене….(за те що допомагаєш згадувати хто я насправді)