Я – дракон.
У мене вірять, хоч мене і не існує.
Я стережу скарби, приспавши їх у собі.
Згораю у вогні своєї сили.
Встаю із попелу,
Який ще вчора був
Удобренням для терну…
Я – грецька статуя.
Мене руйнують,
Та я з’являюсь знов у книгах,
В яких шукають неіснуючого сенсу…
Я – горобина ніч…
Мене чекають
І бояться…
Мені не пишуть,
Лиш випадково проливають душу,
Як чорнило.
І віршів не присвячують –
Лиш сумніви…
Так, я – вогонь, я – камінь, я – стихія.
Я – уособлення строкатих протиріч.
В мені сплітаються спокуси і спокути,
Я – небо, по землі розлите
Риданням, щастям…
Я – мала піщина,
Загублена у тисячах пісків,
Що десь на дні морському
Обросте перлиною
Чиєїсь мрії,
Ну, а може, панциром могутнім.
Я – дракон.