Мені так тісно у рядках Пегаса.
Злетіти хочу аж за небеса.
Лиш у свободі вся душі краса,
Що не відчує ні землі, ні часу.
Шикуються, як воїни слухняні,
Рядки оті. Та служба їх – нудьга…
Порвати б золотого ланцюга,
І вирватись в життя, і у кохання…
Та в тому царстві не приймуть чужого,
Бо там свої закони. Ну, а тут…
Гнітять і тішать сотні вірних пут,
З душею плаче і сміється слово.
Немов живі, лоскочуть пам'ять мрії.
Така вже доля, мабуть, – не втечеш.
Це світ неволі, та не має меж.
Хто в ньому не бував – не зрозуміє…
Це світ неволі, та не має меж.
Хто в ньому не бував – не зрозуміє…- Золоті слова.І правдиві. Всі ми певною мірою потрапили в залежність від поетичного слова.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Золоті слова.І правдиві. 
