П’ятирічна дівчинка розпачливо дивилась на своє платтячко. Ще вранці воно було таке чепурненьке! А тепер на її обдертих ногах, з яких цибиніла кров, лежала купка лахміття, крита великими плямами. Навкруги валялись розсипані, почавлені вишні.
Дівчинці не дозволяли лазити по деревам, але хіба вона могла втриматись!
Стрибала по гілкам, наче білка, проводячи на вишнях цілісінький день. Руки були аж чорні від ягід.
І ось на тобі. Гілка на старій вишні вломилась і дівчинка, чіпляючись спідничкою, з самого вершечку полетіла донизу. ЇЇ біленька голівка ледь виднілась серед великої обламаної гілляки.
На коліна впала велика тепла крапля. Звідки? Як би не було боляче, дівчинка ніколи не плакала. Вона здивовано подивилась на сонечко, що гріло так тепло та ласкаво. Та ось і друга краплина впала, третя.
Свинячий дощик! Його теплі, великі краплі змивали бруд з її колінців, обличчя, рученят, заплутувались у білому кучерявому волоссі і сяяли на сонці.
Раптово, як розпочався, дощик скінчився. Дівчинка вибралася з гілляки, пішла по великому вишневому садку шукати подорожника. Старанно послинивши, заліпила листочками лікті та колінця. Було боляче, та найбільше боліла ліва ніжка, з якої стирчала гіллячка. Зціпивши зуби, дівчинка щосили смикнула за неї. Тріснувши, гіллячка зламалась при самій ніжці. Витягти її вже було неможливо.
Мокра, у порваному платті, прийшла вона до бабусі. Лагідними, смачно пахучими руками бабця погладила голівку дівчинці.
- Нічого страшного, мовила, - роздивившись ніжку.
Взяла поліно, поклала на лавку.
- Лягай, ось тільки візьми трісочку у зуби. –
Дівчинка поклала голівку на поліно, вп’ялась зубами у тріску та дивилась як бабця, взявши гострого ножа, розжарувала його на керосинці. Бабуня підійшла до неї. Зціпивши щосили зуби, дівчинка закрила очі.
Зробивши невеличкий надріз, бабця вийняла гіллячку, залила ранку настоєм коров’яку, перев’язала, приклавши подорожника.
Посадивши внучку на коліна, бабця пригорнула її маленьке тільце та мовила:
- А давай заспіваємо нашу пісню. –
- Цвіте, терен, цвіте терен, а цвіт опадає, хто в любові не знається, той горя не має, - співали два голоси. Один, який вже пройшов життя, повне страждань, і другий, який у нього ледь ступав.
22.04.99 р.
ID:
361851
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.09.2012 00:47:52
© дата внесення змiн: 04.09.2012 00:52:17
автор: Раїса Кириченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
