З дитинства в мене був сусід,
Нічим значним не вирізнявся.
В селі роботи не знайшов,
Тож жити в місто він подався.
Минули юності стрімкі роки,
Все рідше Гриць в селі з’являвся.
Із сумом дивляться в вікно батьки,
Та він додому шлях вже забувався.
Недавно в місто я потрапив на авто,
На мене паркувальник очі витріщає.
До нього придивився – це ж Грицько!
Протягує правицю і вітає.
Ну як там мати? Гриць в мене пита,
А в голосі я чую хвилювання ноти.
Та слава богу, поки що жива,
Не відчуває правда синову турботу.
Грицько зам’явся, погляд відвертає,
В мене ж сім’я, робота, діти,
Та й інших справ до горла, вистачає,
Що ніколи і світу божому радіти.
А ти як бачитимеш матір передай,
Палкий привіт від мене і вітання.
А ось іще тримай і їй віддай,
Червонець грошей всунув на прощання.
Обпік мені долоні папірець,
Як міг він так із матір’ю вчинити.
За ласку і турботу батьківських сердець,
Зневажливо грошима відплатити.
